ІНТЕРВ’Ю З ГОЛОВОЮ ЗАКАРПАТСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ ВІКТОРОМ МИКИТОЮ ПРО ТРАНСКОРДОННІ ПРОЄКТИ ТА КОНФЛІКТНУ СИТУАЦІЮ З РОСІЄЮ від СТАНА БОГДАН

Кореспондент:

Пане Голово Обласної Адміністрації,  Вікторе Микито!   Звертаємось до вас від імені Інформаційного агентства Inter Regio, – найважливішого румунсько-українського інформаційного агентства в Румунії. Впродовж цього часу  ми налагодили співпрацю як з румунськими лідерами, які приймають рішення в прикордонній зоні (включаючи голів повітових рад Марамуреша і Сату-Маре), так і з українськими лідерами (Олександр Банков – колишній посол України в Румунії та Михайло Рівіс – колишній голова  Закарпатської обласної ради), з  цього приводу  хотіли б взяти  у вас інтерв’ю .

Кореспондент:

За останнє десятиліття розвинулася безпрецедентна співпраця між Закарпатською областю та повітами Марамуреш і Сату-Маре шляхом підписання угод про  міста  та села – побратимів, спільних двосторонніх проєктів (за європейські гранди) та організацію  традиційних «Днів  добросусідства». Звичайно, деякі за обдумане  сприяння  ваших попередників, зокрема, Геннадій Москаль або Михайло Рівіс. Чи буде розвиватися  цей прогрес під час вашого перебування на посаді?

Віктор Микита: Довжина кордону між Україною та Румунією – близько 300 км. Між нами працюють два пункти перетину кордону  для автомобілів і один для залізниці. З Угорщиною, наприклад, ми маємо вдвічі меншу протяжність  кордону, але маємо вдвічі більше пунктів пропуску. Тому першочерговим завданням є збільшення кількості пунктів пропуску та спрощення перетину кордону для населення. Щоб допомогти туристам відвідати, як українцям в Румунії, так і румунам в Україні, ми готові розглянути  будь-які проєкти та обговорити їх між Румунією та Україною,  як доказ  того, що й сьогодні ми обговорювали майбутні проєкти. Після 2019 року, після приходу  Президента Зеленського до влади, було ініційовано чимало проєктів, які він пропонував. Наприклад, проєкт Президента під назвою «Велике будівництво». Будуються нові дороги, і ми можемо в цьому переконатися, лише проїжджаючи територією. У згаданому проєкті Президента, про який я вам розповідав, на ремонт доріг було витрачено близько 200 мільйонів євро. Близько 100 тис. євро витрачено на ремонти та відновлення  шкільних та дошкільних закладів. Зараз ми активно розвиваємо медичну інфраструктуру, особливо в сільській місцевості, а також будуємо багато спортивних залів, спортивних закладів, де діти можуть тренуватися. Тому завдяки цій програмі ми, практично, маємо змогу брати участь у різноманітних міжнародних проєктах, бо вже існує база, а це має неабияке значення. Ми бачимо проєкти, які пропонують наші партнери в Румунії та Угорщині, і  готові вести дискусію та активно брати участь, адже  також здобули певний  досвід. Тобто, ми прагнемо  бути надійними партнерами і готові підтримувати всі транскордонні проєкти.

Кореспондент: Чи буде організовано «День добросусідства» у 2022 році з Марамуреським повітом?

Віктор Микита: Враховуючи сьогоднішню зустріч і те, що ми зібралися тут, за великим столом, міські голови з різних населених пунктів Румунії та Закарпаття, вже є доказом добросусідства (щодо транскордонної робочої зустрічі в Солотвині, для підготовки проєктів в рамках  Програми Interreg NEXT 2021-2027). Було б чудово поговорити вже  влітку про щось більш конкретне.

Кореспондент: У яких сферах Румунія та Україна могли б розвивати перспективну економічну співпрацю?

Віктор Микита:

Проєкт про будівництво  індустріальних парків   вже подано  до Верховної Ради, і я вірю, що цей проєкт буде прийнято, оскільки зроблено всі необхідні кроки для його  реєстрації, тут, у Солотвині. Цей законопроєкт передбачає, зокрема, подібні ситуації: у разі ввезення в Україну об’єктів чи обладнання митні збори не сплачуються. Втім,  це законопроєкт, тому не можна сказати, що він уже прийнятий,  він перспективний, для втілення найближчим часом. Тому ми можемо запропонувати представникам румунського бізнес-середовища взяти участь у будівництві цих індустріальних парків. Інший напрямок – це деревообробка, ми маємо родовища (андезит, вапняк), маємо ресурси, де їх можна експлуатувати, що викликає чималий  інтерес щодо  участі у згаданих  проєктах представників бізнес-середовища сусідніх країн. А держава створить чіткі та чесні можливості для розвитку бізнесу.

Кореспондент: Який соціально-економічний вплив конфлікту з Росією на громадян Закарпаття? Наскільки румунськомовна  громада в Україні відчуває такий стан речей?

Віктор Микита:

Та риторика, яка зараз існує, про те, що Росія може перейти до вторгнення в Україну, безумовно, не на користь  для розвитку торгівлі, і, практично, й для України, до того ж і для Росії ця риторика  є негативною. З іншого боку, ця риторика зупиняє російську сторону від розвитку такого сценарію війни. Сьогодні, наприклад, я почув інформацію від МЗС Росії, що вони відводять частину військ від кордону з Україною. Ми шукаємо шляхи розвитку як для України, так і для Румунії. За таких обставин у разі агресії з боку іншої держави дипломатичний корпус повинен виконувати певні протокольні умови, які чітко передбачають, що вони повинні бути евакуйовані у разі агресії, а в той час, коли інші дипломатичні корпуси чи дипломатичні представництва вивозять  свої місії за межі країни, ми організовуємо таку зустріч, у  якій беруть участь міські голови з Румунії та України. Це означає, що ми вбачаємо перспективу,  бачимо майбутнє, ми віримо в мир в Україні і зосереджуємось на спільному напрямку розвитку. Дні добросусідства відбуватимуться у 2022, 2023 роках тощо.

  Кореспондент:

Президент США Джо Байден заявив у п’ятницю, що радить всім громадянам США  якнайшвидше покинути Україну через збільшення ймовірності збройного втручання Російської Федерації. Ви, мабуть, розглядаєте такий сценарій? Чи має Україна достатні можливості для управління/протистояння конфлікту з Росією, чи вона покладається на підтримку сусідів?

Віктор Микита:

Насамперед, ми вдячні  нашим американським друзям за те, що вони нас попереджають та застерігають  про можливу агресію. Втім, я вважаю, що і Росія, і всі інші усвідомлюють, що Україна не здаватиметься. Гадаю, що ми маємо  бути вдячні  пану Байдену, адже  його робота  та  інформація, яку він нам надає, дають нам можливість стати ближчими і об’єднати всіх нас в Україні, наприклад, завтра, завдяки пропозиції пана Байдена. Президент України, відзначатиме День Єднання  українців. Ми всі об’єднаємося у патріотичний флешмоб, який доведе, що ми єдині,  і що ми стоятимемо  на захисті держави. Росія не усвідомлює, що втягнення у цю війну призведе до неприємних наслідків, яких ми не хочемо. А тим часом, сільські та місцеві ради ухвалили закон про збільшення фінансування територіальної оборони, тож і з цієї причини ми будемо сильнішими. Цією діяльністю ми демонструємо, що ми сильні, що не маємо наміру поступатися Росії, але я вірю, що цей конфлікт, насправді, буде більше медійним, аніж реальним.

Кореспондент: Якій меседж  ви маєте для читачів Інформаційного агентства Inter Regio News (представників румунської та української громад Закарпаття та Румунії)?

Віктор Микита: Бажання зустрічатися якомога частіше та брати участь у якомога більшій кількості проєктів, які сприятимуть розвитку  туризму, покращуватимуть  якість життя. Ми хочемо вітати всіх в Україні.

Кореспондент: Дякую за відповіді та за час який ви нами приділили!

Share Button

Інтерв’ю з Микола Петрецкі – президент Марамурецького відділення Союзу Українців у Румуиії

Пане Ніколає Петрецкі, ми звертаємось до Вас від імені агентства Inter Regio News, найважливішого двомовного інформаційного агентства (присвяченого румунським та українським новинам) у Румунії. З часом ми налагодили співпрацю як з румунськими особами, які приймають рішення в прикордонній зоні (включаючи президентів повітових рад Марамуреша та Сату -Маре), так і з українськими лідерами (Олександр Банков – колишній посол України в Румунії, Михайло Рівіс – колишній голова Закарпатської Обласної Ради та Василь Ціпле – президент Асоціації румунської молоді на Закарпатті). Ми також хотіли б взяти у вас інтерв’ю про українську громаду з повіта Марамуреш.

Інтерв’ю:

Пане Петрецкі, дякуємо, що надали нам можливість разом провести інтерв’ю про українську громаду та діяльність Спілки українців у Румунії.

Кореспондент: Що ви можете розповісти про українську меншину в Румунії, особливо про громаду з повіта Марамуреш?

Ніколає Петрецкі: Як відомо, в Румунії ми є наступною меншиною після угорців, чисельно, хоча часто ходять чутки, що це були німці. Там, де в нашій країні є українські громади, створюються такі філії, як: Сучава, Ботошані, Яссі, Галаці, Тулча, Тіміш, Караш-Северин, Карансебеш, Арад, Клуж, Сату-Маре, Марамуреш. У Марамуреші ми – це понад 60% усієї української громади, що проживає в Румунії. Звичайно, з часом, після революції, у Марамурецькому повіті ми створили в кожному населеному пункті, де компактно проживають українці, організації філії Марамуреш. Ми можемо запропонувати як приклад: Репедея, Поіеніле де суб Мунте, Рускова, Красна Вішеулуй, Бістра, Валеа Вішеулуй, Бочікою Маре, Лунка ла Тіса, Кречунешті. Діяльність багата, я можу сказати, це не тиждень, коли у нас немає активності в цих населених пунктах. Ми маємо партнерські стосунки зі школами, зі шкільною інспекцією, з українським православним вікаріатом.

Кореспондент: Ми знаємо, що Ви президент Марамурешського філії Спілки Українців у Румунії. Що ви можете сказати нам про організацію, яку ви представляєте, і як вона сприяє підтримці інтересів українців у цьому краї?

Ніколає Петрецкі: По -перше, ви знаєте, що в деяких місцевостях є й політичні забарвлення, з точки зору мерів, але нас це не цікавить, тобто ми не дивимось, який у них політичний колорит. Ми дивимось на громаду в цих місцевостях, і її підтримує наш депутат, Спілка українців шляхом втручання на високому рівні, щоб розблокувати кошти або підтримати певні проекти. Для нас на першому місці школа, наші діти, це покоління, яке йде за нами. Тому у нас багато змагань, таборів, культурних та спортивних заходів, які ми повністю підтримуємо, включаючи церкви, незалежно від того, до якого б культу вони не належали. У кожному населеному пункті є дія. У нас також є найбільший фестиваль звичаїв, зимових звичаїв українців, які організовані за старим стилем. Маємо серед нас ансамблі, почесні гості, представники з України. Однак для дітей міжнародні табори, такі як літній табір для учнів, які вивчають рідну мову українську, є дуже корисними. Цього року він відбувся у Бухаресті. З Марамуреша було 200 учнів у супроводі вчителів. У нас є Конкурс на декламування української поезії. Наразі беруть участь учні з підготовчого класу до 12 класу, потім ми перетворили цей конкурс на національний рівень. Можна згадати, наприклад, інші види діяльності: Літо у вівчарні, звичаї, фестивалі, футбольні змагання, звичай Традицій з Валеа Вішеулуй, з Бістри. Ми прагнемо.

Кореспондент: Я помітив, що ви родом із Рона де Сус, де є сильна спільнота українців. Однак я помітив, що в цьому місті також існувала громада підкарпатських русинів, представлена ​​Михаєм Лауруком. Як ви описуєте стосунки із Союзом підкарпатських русинів у Румунії?

Ніколає Петрецкі: З паном Ларуком ми знайомі давно. Ще 7 років тому про підкарпатських русинів не чули. Отже, у цій групі є люди, які мають певний інтерес, які не забувають, якщо ця спільнота буде знищена. Однак народними масами можна дуже легко маніпулювати. Для того, щоб маніпулювати, ви організовуєте, наприклад, фестиваль. Чому ви не почули про підкарпатських русинів 7 років тому? Він намагався заволодіти іншими русинами від Руської культурної спілки в Румунії. Були зроблені спроби зібрати підписи за пана Лаурука, щоб збільшити населення підкарпатських русинів, навіть у Сучавському повіті він розширився, тож організація зростатиме. У 2001 році, коли був перепис населення, підкарпатських русинів не було. Тепер вони з’явилися як гриби.

Союз підкарпатських русинів виник у Роні, оскільки це найсильніша організація. Чому він не зробив свого штабу в Сігеті? Це було метою, розбити спільноту. Це була дуже точна ціль. Вони йдуть на перерву. Тут також багато зробив колишній мер, а нинішній мер був кумом у його сина.

І чому нинішній мер не припинив будівництво русинського монастиря в Рона -де -Сус? Тому що пан Ларук також підтримував його на виборах.

Рона де Сус останнім часом стає все менш розвиненою. У цій місцевості люди розділені. Зробити аеродром у Роні? Для чого? Ніхто не думає? Люди були змушені продавати землю для забудови. Купити стільки землі? Є величезні кошти. Звідки беруться ці гроші?

А що шукає посол Росії під час приватного візиту до Рони? Він отримує від нього гроші? Усі вони змішані, росіяни зацікавлені в дестабілізації союзів. І румунська влада це терпить.

Кореспондент: Яка, на вашу думку, мотивація Михайла Лаурука просувати цю громаду підкарпатських русинів?

Ніколає Петрецкі: Причина зрозуміла,  бажає  дестабілізувати або розділити українську громаду, яка хоче жити у злагоді.

Кореспондент: Чи вважаєте Ви, що створення так званого “карпато-російського” монастиря в Рона-де-Сус є виправданим та вигідним для місцевої громади?

Ніколає Петрецкі: Я не думаю, що це вигідно для української громади і, в тому числі для румунської держави, це небезпека, оден шип.

Кореспондент: Як Ви бачите співпрацю між СУР-ом та румунськими установами? Чи підтримують вони асоціацію, яку ви це представляєте?

Ніколає Петрецкі: Ми можемо подати приклад Румунії по всьому світу. Жодна спільнота не може сказати, що вона не підтримується. Куди б ми не зверталесья, нам відкрити сві двері, незалежно від меншості, представленої в парламенті Румунії. Ми країна, яка має справу з меншинами, які мають усі права. Нам потрібно скористатися цією можливістю. Ми за повагу до прав і конституції Румунії, ми громадяни цієї країни, квіти цього саду, Румунії.

Кореспондент: 25 квітня 2019 року в Україні з’явився Закон про освіту. Він буде впроваджений на початку 2023 року. Що ви думаєте про цей закон?

Ніколає Петрецкі: Наш депутат був у тій спільній комісії в Києві, де він підтримував точку зору румунської держави. Він порушував питання освіти мов меншин. Я вважаю, що всі ми повинні усвідомлювати, що ми повинні говорити мовою цієї держави, але, обов’язково, що відповідна меншість повинна вміти користуватися і вивчати свою власну мову, щоб передати її наступному поколінню.

Кореспондент: Які спільні цінності поділяють українці та румуни? Чого вони могли навчитися один в одного?

Ніколає Петрецкі: Я вважаю, що ніколи не було проблем, суперечок, невдоволення, ненависті. Культура, мистецтво, традиції, можна сказати, ідентичні. Навіть менталітет дуже схожий, люди Марамуреша гостинні, будь то українці чи румуни. Наприклад, Фестиваль колядок Старого стилю Сігет дуже успішний. Важливо не забувати про свої звички, відроджувати народний костюм. У мене є проект, в якому я хочу залучити літніх жінок, щоб навчити молодь старим звичкам.

Кореспондент: Яке повідомлення Ви надсилаєте нашим читачам української етнічної приналежності?

Ніколає Петрецкі: Моє послання для всього населення на території Румунії: дбати про нашу румунську державу, любити один одного, розуміти один одного, не буде надто добрих часів, все залежить тільки від волі румунського народу. Румунія – це квітник, там ми знаходимо більшість, меншість і разом у цьому саду все буде добре.

Share Button

Інтерв’ю з Василем Поповичем, президентом Фундації українських гуцулів Румунії

Інтерв’ю з Василем Поповичем, президентом Фундації українських гуцулів в Румунії, особливою людиною, яка не лише несе в душі почуття приналежності до українських гуцулів, але і підтримує та сприяє з ентузіазмом через все, що робить, виділяючись прикладом та видатним представником їх в Румунії.
Пане Поповичі, дякуємо, що надали нам можливість провести разом інтерв’ю про громаду гуцулів з Румунії та про діяльність Фундації українських гуцулів в Румунії.

Кореспондент: Почнемо з простого питання. Хто такі гуцули та яку роль вони відігравали в історії?


Попович Василь: Привіт. Я виступаю з етнокультурної точки зору. Гуцули – це етнічна підгрупа України, яка мешкає уздовж кордону в Україні та Румунії. Найбільш компактною територією, яку населяють українські гуцули, знаходиться в повіті Марамуреш, а саме, в населених пунктах: Кривий, Поляни, Русково, а на Україні – прикордонна територія Івано-Франківської області, Верховинського району та відповідно населених пунктів Зелене, Верховина, які також входять до складу Верховинського району. Було зроблено багато кроків для відкриття прикордонного пункту в селі Поляни повіту Марамуреш, Копілаш та в селі Зелене з України, оскільки мер села Поляни хоче постійно розвивати гірський туризм у цьому районі, цього хочуть і його українські колеги.


Гуцули також живуть в інших населених пунктах повіту Марамуреш, а саме, Вишівська Долина, Красний, Русково та Буковина. Це компактна область. Я заснував Фундацію українських гуцулів, не для політичних цілей. Ця ідея прийшла мені, бо я часто їздив в Україну на культурні заходи, бувши також директором будинку культури. Я бачив, чув і відчував саме те, що у нас спільне, наприклад, ті пісні, які співала моя мама, співаються в Україні. З українськими гуцулами з Зеленого та з іншими українськими населеними пунктами існують спільні точки, і тому потроху ми створили цю Асоціацію.


Кореспондент: Ми знаємо, що як президент Фундації українських гуцулів в Румунії ви берете участь у просуванні гуцульської меншини, як у Румунії, так і за її кордоном. Які події ви періодично організовували з цього приводу?

Попович Василь: Фундація українських гуцулів була заснована у 1998 році, яка спочатку називалася Фундація «Попович», а в 2013 році ми змінили його статус і майже повністю дали йому нове призначення – вивчення походження та культури гуцулів. Завдяки культурним подіям, організованим таборам, люди починають відчувати і визнавати, що ми є гуцулами. Наприклад, після культурної події люди починають носити сорочку гуцульську, вони вже почуваються гордими і добре в ній. Серед найважливіших подій які реалізували разом із Марамурешською повітовою радою нагадуємо, три Міжнародні фестивалі етнографії та фольклору «Гуцули». Ці видання, які зроблені в рамках проєктів, є частиною пріоритетної програми повіту Марамуреш, і, таким чином, я дякую всім чиновникам, які беруть участь у цьому. Водночас, цей фестиваль відродив традиційний гуцульський костюм, музику та інші цінності гуцул.


Ми зробили чотири випуски міжнародних таборів живопису, в яких брали участь художники з Румунії, Республіки Молдови, України. У цьому культурному проекті взяв участь один з відомих художників України Андрій Чебекін, який є головою Київської Академії мистецтв і архітектури Золтан Мічика з Мукачева та інші.
Щороку у партнерстві з мерією Кревий ми організовуємо концерт українських колядок, на який запрошуються колядники із сусідніх міст та церковний хор з Кривого.

Кореспондент: Через наших читачів ми дізналися, що ви підтримуєте громаду, до якої ви належите, через транскордонні проєкти розвитку освіти, культури та медичних умов. Які основні проєкти, в яких ви брали / берете участь та які кроки плануєте зробити в наступному періоді, щоб підтримати людей в Історичному Марамуреші, або в Закарпатській чи Івано-франківських областях?

Попович Василь: Окрім вищезгаданих подій, що відбувалися в рамках проєктів, ми також проводили інші проєкти, в яких ми проводили етнографічні дослідження у співпраці з Національним музеєм мистецтв та архітектури з Коломиї.
Дуже важлива і корисна подія для громади відбулася 11 листопада 2019 року, відкриття музею етнографії гуцулів.


У 2019 році через «Адміністрацію Національного культурного фонду» ми здійснили проєкт, за допомогою якого ми реабілітували надбудову, а саме дерев’яну стайню, збудовану у 1973 році, і тепер там працює музейна колекція під назвою “Колекція українців гуцулів з Репеді”. Вартість проєкту становила 60 000 леїв.
Ще один проєкт – «Історія, люди та кордони», реалізований у столітньому 2018 році. Інший проєкт, який був фінансований Повітовою радою у 2019 році та адресований молодим людям, – це «Вільна молодь у громаді».

Фундація надає підтримку в написанні та реалізації транскордонних проєктів. Проєкт, який зараз реалізовується, це проєкт щодо освіти, заявником якого є Технологічна середня школа Кривий та школа № 1 у Солотвині.
Ще один попередньо затверджений проєкт – це проєкт охорони здоров’я, бенефіціаром буде місто Поляни, місто Великий Бичків з України та Районна лікарня Верховина Івано-Франківської області.


Кореспондент: Ви працюєте з подібними структурами в Україні для реалізації цих проєктів?

Попович Василь: Я співпрацюю з багатьма культурними організаціями, районними та регіональними державними органами. Найкраща співпраця у мене – з «Національною асоціацією всіх гуцулів» з України, яку очолює Дмитро Стефлюк, асоціація «Ватра» в Рахові, з України, Верховинська районна рада, Івано-Франківська обласна адміністрація та Обласна рада, Районна рада Рахів, Музей гуцулів з Верховини, Музей магії з Верховини, Національний музей народного мистецтва з Коломиї та багато інших представницьких людей.

Кореспондент: Я помітив, що в Румунії є й інші підгрупи української меншини, такі як русини (представлені Михайлом Лавруком з Марамуреша) або козаки (представлені в Сату-Маре Павлом Проданюком – я провів інтерв’ю з ним минулого року). Що ви можете нам сказати про це?

Попович Василь: У Румунії є представницька організація русинів керована Георгієм Фірчаком, я також знаю Союз підкарпатських русинів керованим Михайлом Лавруком, асоціація без представництва у парламенті, але я не маю партнерства з цими організаціями. Я не знаю діяльність козацького союзу.

Кореспондент: Якими є нинішні стосунки між Союзом українців Румунії та Фундацією українських гуцулів у Румунії? Чи розглядаєте ви можливу асоціацію з СУР-ом?

Попович Василь: На сьогодні, чесно кажучи, немає співпраці. Союз українців міг би співфінансувати для організації певні події. Однак, я не прошу їх про допомогу, я мав би лише одне прохання, дозволити людям, вчителям, брати участь у заходах, організованих фундацією, які не є політичними. У заходах, організованих фундацією, беруть участь багато українців, понад 1000 осіб, що перевищує кількість учасників заходів організованих СУР-ом в селі Кривий.

З Союзом українців ми не можемо говорити про асоціацію, можливо співпрацю, партнерство, я відкритий у будь-який час. Під об’єднанням мається на увазі підпорядкування Фундації, в той час як фундація ідентифікує себе за допомогою заходів, які приходять на додаток до того, що СУР не робить.  Є ще люди, які знають, хто були гуцули, і їх цінності повинні зберігатися і просуватися.

Кореспондент: Чого могли б румуни навчитися від українського народу?

Попович Василь: У кожній країні є своя культура, українці, відповідно гуцули, мають дуже близьку культуру, особливо мову, кухню, звичаї. Слід проводити культурні зустрічі, обмінюватися досвідом, щоб розвиватись особливо у галузі гірського туризму. В Україні дуже розвинений гірський туризм, вони небудичи в Європейському Союзі, зробили собі бізнесс, надзвичайна чистота, високо оцінена кухня, ми повинні вчитися у них, щоб молодь не виїхала з країни.

Кореспондент: Яке повідомлення у вас є для читачів INTER REGIO NEWS?

Попович Василь: Перш за все, я хочу привітати вас з інтересом, який ви даєте нашій фундацїї, і, як пропозицію, я б хотів, щоб ви поширилися на сайті, публікували новини з Івано-Франківської області.

Share Button