На Закарпатті надають психологічну підтримку родичам загиблих та полонених військових, а також для звільнених з російського полону за програмою „Джерело Сили”. Участь у ній беруть 14 жінок з різних міст України.
Арттерапевтичне заняття для родичів загиблих та полонених військових проводить психологиня та керівниця проєкту „Зцілюємось від ран війни разом” Світлана Комінко.
До програми долучилися і жінки, визволені з полону, які також втратили рідних.
У російському полоні була й Олена Марченко з чоловіком. Жінка вимушена переселенка з Маріуполя.
„Ми пережили окупацію в Маріуполі, потім хотіли виїхати з окупованого Маріуполя. Потрапили в полон з чоловіком, тому що наші обидва сини в «Азові» з 2014 року. Перебували в полоні більше, ніж пів року. Обміняли нас і в листопаді 2022 року ми потрапили в Україну. Приїхали в України і дізналися про смерть свого старшого сина, який на час повномасштабного вторгнення був у Маріуполі”, — згадує Олена Марченко.
Психологічні та арттерапевтичні заняття, а також екскурсії для 14-ох жінок проводять за 5-денною програмою „Джерело Сили” канадського фонду „Maple Hope Foundation” („Фонд Кленова Надія”). Розповіла співзасновниця фонду Світлана Комінко.
„Рекреаційно-психологічна програма для жінок. Наша фундація покриває харчування, проживання, все, що пов’язано з самою програмою. Жінки повинні були доїхати за свій рахунок, а все інше ми покриваємо. Це є продовження великого канадського проєкту „Зцілюємось від ран війни разом”, який ми розпочали для підтримки жінок, дітей, молоді, яких війна привела до Канади. Цей досвід нам підсвітив працювати окремо з жінками, які втратили домівку, і працювати окремо з жінками, які втратили рідних через загибель, через те, що фізично нема твого сина, бо він третій рік в полоні”, — додала Світлана Комінко.
Співавторка програми громадська активістка Оксана Гурська розповіла: „Коли розпочалось повномасштабне вторгнення, мені довелось покинути Україну і я опинилася в Канаді. Мої батьки потрапили в окупацію, а рідна кохана людина була захисником Маріуполя і він потрапив в полон. Я з’їздила в Одесу, навчилася в Оксани, як це робити, як організовувати, як спілкуватися, як завантажити людей, щоб їм було цікаво, щоб це було спілкування, щоб це було душевно, тому що жінкам, які чекають своїх з полону, або які втратили своїх близьких, дуже важливе спілкування, тому що не завжди їх розуміють навіть в рідних сім’ях чи в оточенні, а тут ми всі однакові, ми всі пройшли через подібні випробування”.
5-денна програма „Джерело Сили”, за словами Світлани Комінко, в Україні провели вперше.
„Твоя душа досі кричить, третій рік. Тут ми зібралися, у нас усіх вона кричить, ми розуміємо одна одну, можемо слухати, можемо співчувати. Ті, хто не чекають, не можуть нам так співчувати і втомилися вже розділяти наш біль. Дуже допомогло, я відчула своє тіло, відчула м’язи, про які я забула, що вони в мене є. Я сплю тут без ліків”, — додала Ірина Козирєва.
